ЧОМУ УКРАЇНА НІЯК НЕ МОЖЕ ВИРВАТИСЬ З ЗАМКНУТОГО КОЛА? - 28 Квітня 2016 - Інфо-правовий портал для громадян України в Італії




Передачі українською мовою виходять у середу з 08:00 до 09:00
Image and video hosting by TinyPic

L'UCRAINA E' AI CONFINI СON L'UNIONE EUROPEA E NON AI CONFINI CON L'EUROPA! 
УКРАЇНА - ЦЕ ЄВРОПА І МЕЖУЄ З ЄС, А НЕ ЗНАХОДИТЬСЯ НА МЕЖІ З ЄВРОПОЮ!










Субота, 03.12.2016, 01:18









Субота, 03.12.2016, 01:18

ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ
НАВІГАЦІЯ
TICKET online
КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ
FRIENDS&PARTNERS
СТАТИСТИКА
UniCredit інформує
СОЦІАЛЬНА РЕКЛАМА
ТРУДОВА МІГРАЦІЯ
НАША КНОПКА

АКТУАЛЬНІ ВІДЕО
Вхід

Головна » 2016 » Квітень » 28 » ЧОМУ УКРАЇНА НІЯК НЕ МОЖЕ ВИРВАТИСЬ З ЗАМКНУТОГО КОЛА?
15:28
ЧОМУ УКРАЇНА НІЯК НЕ МОЖЕ ВИРВАТИСЬ З ЗАМКНУТОГО КОЛА?

Від здобуття своєї "незалежності", в Україні відбулися три революції: здобуття Незалежності, Помаранчева Революція та Революція Гідності. Здавалось би, революція повинна змінити стан речей докорінно, а ми і надалі повертаємось до того що мали... Що з нами? В чому проблема? Чому відразу на другий день після масових протестів замість того, щоб ПРОГРЕСУВАТИ, ми відразу починаємо БУКСУВАТИ і це в той час, коли треба тримати руку на пульсі, щоб якісно, а отже своєчасно і оперативно управляти власною державою даючи негайні відповіді на питання? В цій статті подано вичерпні відповіді на всі сучасні проблематики України. Тому пропонуємо її вашій ласкавій увазі.


Мирослав Попович

“У вас за 25 років відбулося три революції - здобуття незалежності, Помаранчева революція та Майдан 2014 року. Може, нарешті, треба почати управляти державою?!”

Цією доволі недипломатичною заявою під час недавнього приїзду до Києва вразила багатьох українців колишній держсекретар США Кондоліза Райс.

"Ніхто, крім вас, українців, не зможе управляти вашою державою. Тому вам треба не лише чекати на допомогу міжнародної спільноти. Час будувати економіку! Час хвилюватися з приводу того, як працює ваш уряд. І час громадянам робити те, що від них залежить”, -- не припиняла вичитувати українцям гостя, пише газета "Експрес".

Майже синхронно з цією представницею Республіканської партії подібну позицію у Вашингтоні озвучила і нинішній помічник держсекретаря США у справах Європи та Євразії Вікторія Нуланд. "Можливість Сполучених Штатів та міжнародної спільноти продовжувати підтримувати Україну залежить від налаштованості її лідерів поставити український народ та країну на перше місце", -- сказала Нуланд під час слухань у комітеті Сенату США на тему: "Українські реформи - два роки після революції на Майдані та російського вторгнення".

При цьому помічник секретаря Держепартаменту США назвала умови, за яких буде продовження підтримки України: відновлення згоди у керівній команді, очищення від корупції, зміни у системі правосуддя та лібералізація економіки.

-- Чому дійсно нам чудово вдаються революції, але ми починаємо буксувати відразу наступного дня, коли треба починати якісно управляти власною державою? -- запитуємо знаного українського філософа Мирослава Поповича.

-- Які поточні причини своїх проблем ми б не вказували, мусимо казати всю правду. Поряд з багатьма достойними рисами історично в українців сформувалися й негативні, що заважають наразі мати ефективну державу. Це схильність до анархізму та абсолютна нетерплячість. Особливо, коли заходить потреба на довший час проявляти колективно і волю, і розум.

-- Але чому? У чому причина?

-- Пояснити це цілком просто. Віками не було державності, і політичний клас не має тривалого історичного досвіду поєднання переходу від стану боротьби до щоденної спокійної адміністративної роботи на багато років. Це добре видно в останні майже 25 років новітньої державності. Коли треба було пред'явити нації й світу якісь конкретні прогресивні плани й проекти та показати здатність їх реалізовувати, ми збивалися на гамір, на крики, на романтичні зітхання. І ніяк не можемо відчути тверду управлінську руку, котра би вела країну виваженим наперед шляхом, а не хаотичним шарпанням туди-сюди.

-- Інакше кажучи, нам бракувало і бракує свого Путіна?

М. Попович: -- А ось і ні. Що забагато, те не здорово. Це наше щастя, що ми не мали, не маємо, і,  сподіваюся, не матимемо надовго утвердженої диктатури. Досвід нашого північного сусіда - це їх національна трагедія. Це приклад того, що робить диктатура з країною. Ми ж, на жаль, маємо протилежну крайність, якою завдячуємо нашій складній історії.

Європі й Сполученим Штатам важко зрозуміти, що в нас зовсім інше сприйняття слів “революція”, “повстання”, “переворот”... На Заході слово “революція” нині так само лякає людей, як слово “війна”. А у нас сучасних слово “революція” -- це як бальзам на душу. Революціонер -- це людина, яка відмовляється жити в неприйнятних для себе і близьких соціально-політичних умовах, це бунтар, який розтопче всіх, хто стане йому на дорозі до уявного світлого майбутнього.

Сучасне ставлення українців до революцій - романтичне. Нинішній український революціонер - принциповий антикомуніст, але легко міг би підписатися під рядками Інтернаціоналу, що в українському перекладі звучали так: “Ми всіх катів зітрем на порох./ Повстань же, військо злидарів./Bce, що забрав наш лютий ворог,/ Щоб повернути, час наспів”.

-- Себто, ми ніяк не можемо звикнути до думки, що влада існує не лише для того, щоб із нею боротися, але й для розбудови країни, підвишення рівня добробуту людей?

-- Ось-ось. Оскільки катів у нашій історії ніколи не бракувало, до того ж, найчастіше вони були або зовнішньою силою, або місцевою, лояльною до імперій, то й ідеї народної боротьби проти влади, як сили ворожої, давно стали обов'язковим елементом нашої політичної традиції. А якщо є популярна політична ідея, то неминуче появляються люди, що мають волю і оргздібності реалізовувати цю ідею у формі повстань і революцій. Притому під час сплесків революційної боротьби поміркований елемент значною мірою втрачає вагу порівняно з радикальним, часом -- аж до фактичного зникнення з політичного поля країни.

-- За такою логікою, оскільки рівень невдоволення діями влади наростає, ми невдовзі маємо усі шанси отримати нову революцію? Наприклад, із гаслом - усю владу молодим!

-- Молодість - це ще не обов'язково ключ до успішного майбутнього, а старість - не завжди кайдани на ногах. Є чимало успішних історичних прикладів, коли країну вдало реформували як люди, зовсім не пов'язані з попередньою політичною практикою, так і досвідчені політики поважного віку, яких історичні обставини спонукали до масштабної ревізії економічної і політичної систем держави.

Вирішальну ж роль відіграватиме те, якими темпами зростатиме самосвідомість тієї частини українців, яку ми називаємо управлінським політичним класом - нинішнім та потенційним. Років п'ять  тому мало хто мислив так, як нині вважається само собою зрозумілим. Ми вчимося керувати державою -- це факт. Українці стали мудрішими, досвідченішими за останні роки. Це, вважаю, хороший початок для великих змін.

Чи буде потреба в нових революціях? Чи, навпаки, країна змінюватиметься шляхом різних політичних домовленостей і виборів, як це було у поляків? Насправді передбачити неможливо. Є такі точки в історії, які називають точками біфуркації. Це точки, в яких обривається спадковість і вибір відбувається між шляхами, які можуть бути геть несумісними. Ми, власне, й перебуваємо близько до такої точки біфуркації на нинішньому етапі своєї історії. Але я все-таки більше вірю в оптимістичний еволюційний розвиток подій.

-- Як себе у цьому переконуєте?

-- Розумієте, мені 85 років, і більшу частину свого життя я не думав, що мені пощастить побачити Україну незалежною, вільною, але ось уже маємо це чверть століття. Тепер ще й утвердили державність у війні за незалежність. А згода більшості людей в безальтернативності політичного проекту “Незалежна Україна” - це вже дуже добрий фундамент для зближення політичних поглядів українців у всіх питаннях облаштування держави. А значить - менше шансів для вибухів радикальних протистоянь і більше - для перемог на виборах політсил з подібними платформами та, відповідно, конструктивнішою управлінською роботою.

Якщо мільйони людей нарешті повірять, що успіх країни можливий, що зажити по-людськи цілком реально ще для нинішніх поколінь, то можна у рази прискорити процеси трансформації країни. Наші найближчі західні сусіди пройшли найважливіші етапи цього шляху значно швидше за західних європейців, бо мали змогу орієнтуватися на вже напрацьовані прогресивні моделі. А нам у цьому сенсі ще простіше, бо ми ще й маємо на очах досвід успішних і помилкових кроків на цьому шляху країн Центрально-Східної
Європи.

Звісно, притім ще треба трохи щастя з першою особою в державі. Бо хоч диктатура нам і протипоказана, але роль особистості в історії ніхто не скасовував навіть у найбільш демократичних країнах.

Андрій ГАНУС, газета "Експрес"
Джерело: http://m.expres.ua/#!/n/180170

Переглядів: 216 | Додав: Адміністратор
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Ми не співпрацюємо з українофобними, расистськими, порнографічними, піратськими та іншими аморальними сайтами. Відповідальність за достовірність фактів, цитат та інших відомостей, у тому числі і малюнків до статтей, у розділі новин, несуть автори публікацій, що містять гіперпосилання на джерело. Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на Інформаційне агентство УНІАН, суворо забороняється. При передруку наших матеріалів посилання (для Інтернету - гіперпосилання) на italawguide.at.ua обов’язкове.
Всі права застережено © 2010-2016