Державна служба і державна система цивільного захисту Італії - 16 Листопада 2016 - Інфо-правовий портал для громадян України в Італії




Передачі українською мовою виходять у середу з 08:00 до 09:00
Image and video hosting by TinyPic

L'UCRAINA E' AI CONFINI СON L'UNIONE EUROPEA E NON AI CONFINI CON L'EUROPA! 
УКРАЇНА - ЦЕ ЄВРОПА І МЕЖУЄ З ЄС, А НЕ ЗНАХОДИТЬСЯ НА МЕЖІ З ЄВРОПОЮ!










Субота, 03.12.2016, 01:22









Субота, 03.12.2016, 01:22

ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ
НАВІГАЦІЯ
TICKET online
КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ
FRIENDS&PARTNERS
СТАТИСТИКА
UniCredit інформує
СОЦІАЛЬНА РЕКЛАМА
ТРУДОВА МІГРАЦІЯ
НАША КНОПКА

АКТУАЛЬНІ ВІДЕО
Вхід

Головна » 2016 » Листопад » 16 » Державна служба і державна система цивільного захисту Італії
16:55
Державна служба і державна система цивільного захисту Італії

Національна Служба Цивільного Захисту Італії (- надалі НСЦЗ) — це перш за все хресна та доленосна історія створення державної системи захисту цивільного населення цієї мальовничої і водночас багатостраждальної країни. Ця державна служба, яка водночас є і державною системою з завданнями цивільного захисту, була створена через необхідність з волі тодішнього президента Італійської Республіки Сандро Пертіні, який після страшного землетрусу, що стався в Ірпінії (регіон Кампанія) 23 листопада 1980 року і забрав життя 2.914 особам, переміг несамовитий опір різних політичних сил, заради того, щоб гарантувати цивільному населенню якісну та щоденну допомогу, а також і гуманітарний захист у випадку різних надзвичайних подій.


Фото: provincia.treviso.it

Щоб національні депутати Італії (в Україні їх називають 'народними' депутатами — ред.) збагнули вагомість та необхідність такої Служби, а також і колосальну роль професійних рятівників-ВОЛОНТЕРІВ цивільного захисту у процесі державотворення, знадобилося аж три страшенні стихійні лиха, такі як: повінь у м. Флоренція, що стався 4 листопада 1966 року та два потужні землетруси у регіоні Фріулі Венеція Джулія (1976 рік) та у м. Ірпінія (1980 рік).

На превеликий жаль, італійський політикум прийшов до усвідомлення того, що країні є вкрай необхідна уніфікована державна система допомоги і порятунку з завданнями цивільного захисту (на зразок вже існуючої в країні від 1940 року державної системи цивільної оборони) лише після останнього землетрусу. Окрім стихійних лих, знадобилася також і непохитна позиція тодішнього глави держави, тобто Сандро Пертіні, щоб перемогти останні вагання депутатів стосовно чіткого ланцюга командування різними оперативними структурами єдиної державної системи цивільного захисту в разі загрози чи настання певної надзвичайної події.

Про те, як це все відбувалося, тобто народження НСЦЗ в Італії, журналу Linkiesta.it розповідає той, хто є її батьком-засновником, а саме інженер і екс парламентар від партії Християнська Демократія, якого тодішній уряд Італії призначив спеціальним комісаром з питань землетрусу у Фріулі та Ірпінії і який був ним призначеним на посаду міністра з питань цивільного захисту Джузеппе Дзамберлетті з регіону Варезе. Це був 1982 рік.

У ці дні, коли Італія спогадує 50-ту річницю великої трагедії, яка її спіткнула, тобто потоп у Флоренції 4 листопада 1966 року, а також і приклад високої людяності звичайних, цивільних осіб з м. Флоренція, які разом з агентами поліцї, карабінерами, пожежниками та військовими кинулись рятувати інших людей, а також і землетруси, які від 24 серпня 2016 року не припиняються у всіх чотирьох областях центральної Італії, а саме у Марке, Умбрія, Абруццо та Лаціо, розповідь засновника НСЦЗ Італії, якому сьогодні 82 роки, є справді на вагу золота, адже в собі вона поєднує його особистий досвід, впертість і нерозважність тодішнього правлячого державного класу Італії, зокрема це стосується мерів населених пунктів, який ніколи не приділяв належної уваги безпеці людей і не проводив жодних запобіжних заходів, щоб запобігти виникненню надзвичайної події і який надзвичайно швидко забув і про їх наслідки. А чому? Бо на той час в італійському суспільстві культури цивільного захисту не існувало взагалі, як і не існувало й державної Служби Цивільного Захисту. У той час існувала лише державна система цивільної оборони, на яку в разі певного стихійного лиха природного характеру було покладено також і завдання здійснювати операції громадського порятунку. Це завдання повинні були виконувати пожежники, поліцейські, військові та карабінери. Брак координації дій в операціях порятунку, а також і брак навиків порятунку цивільного населення, був дуже відчутним, а це провокувало немалі жертви серед цивільних осіб. Саме це і стало поштовхом для італійського політикуму, щоб переосмислити стан справ і створити в Італії іншу державну систему з завданнями цивільного захисту, хребтом якої був би професійний, висококваліфікований волонтаріат, тобто іншими словами, найрізноманітніші спеціалізовані асоціації волонтерів (в Україні їх називають “громадські організації”) у питаннях цивільного захисту за моделлю вже існуючих волонтерських організацій, таких як: Товариство Червоного Хреста Італії (рік заснування 1864) та Національне Братство Милосердя Італії (рік заснування 1899), які були б об'єднані в один єдиний Корпус Волонтерів Порятунку і щоб цей Корпус, окрім державних та комунальних органів і служб, теж був однією з оперативних структур НСЦЗ і щоденно займався б найрізноманітнішими проблематиками багатостраждальної італійської землі та її народу.

 

Журналіст: інженере Дзамберлетті, як народилась в Італії наша НСЦЗ?

Джузеппе Дзамберлетті: “крайня необхідність у такій службі була очевидною, особливо після землетрусу у регіоні Фріулі Венеція Джулія. Але ми повинні відійти трохи назад... Я став парламентарем у 1968 році, два роки після страшного потопу у Флоренції і мені було доручено розробити проект закону про реорганізацію Департаменту Національної Пожежної Служби МВС Італії (- надалі НПС) та її завдань. Текст законопроекту включав дві речі: вміння Префектів у районних центрах організувати пожежників держслужбовців та пожежників-волонтерів НПС у разі настання певної надзвичайної події, а також і компетенцію уряду призначати спеціальних комісарів з питань надзвичайних ситуацій, які б займались процесом порятунку потерпілого населення на місці стихії від імені уряду”.


Журналіст: “Мова йде про першу зернинку майбутньої НСЦЗ?”

Джузеппе Дзамберлетті: “Так, але це було не те ж саме, що ми маємо сьогодні. Тому що проект закону тоді не передбачав постійно діючу систему цивільного захисту. Такої ще тоді не існувало взагалі. В нас була лише державна система цивільної оборони, а це зовсім інша річ.

Стосовно теми пожежників-волонтерів, то в парламенті відбувся шалений політичний спротив. Ми відходили від досвіду вже існуючих в нас волонтерських асоціацій з завданнями цивільного захисту та жертовних громадян, які під час повені у Флоренції надавали допомогу своїм співгромадянам у спотнанний спосіб, так званих «ангелів болота» з Флоренції, тому цим законом ми хотіли, надати можливість громадянам бути активними громадянами, тобто брати особисту активну участь у процесі державотворення, щоб ніхто в країні не почувався непотрібним чи відкинутим у відповідності до своїх здійбностей. Для того, щоб волонтери могли допомагати державним органам та службам навіть у “мирний час”, добровольці, тобто кандидати, повинні були вписатися у спеціальний список при Префектурі і пройти базове навчання в пожежників. Однак це правило викликало різку реакцію спротиву з боку Комуністичної Партії Італії. Парламентар комуніст Нільде Йотті, який займався реєстрацією та поданням законопроектів у Парламент, не бажав його підписати, оскільки комуністи побоювались, що даний законопроект є спекуляцією тодішнього уряду, щоб на майбутніх виборах здобути собі додаткові голоси, а самих пожежників-волонтерів Національної Пожежної Служби МВС Італії, різні політсили (при зміні влади) могли б заанґажовувати політично у своїх цілях.

Відмова канцлера надзвичайно сильно ускладнила мені і моїй команді процес реєстрації та подання у парламент мого проекту закону. Тому ми викинули з документу вищезгаданий список добровольців при Префектурах і замінили цю норму іншою: “добровольці, які в майбутньому хотіли б стати професійними пожежниками і виконувати це служіння ближнім в якості волонтерів порятунку, повинні зареєструвати у своєму населеному пункті свою громадську організацію, яка б спеціалізувалась у сфері пожежної безпеки та громадського порятунку і на оперативному рівні відносилась би до командування Національної Пожежної Служби у своєму районі”, а інша норма передбачала обов'язок Префектур щорічно здійснювати перепис діючих громадських організацій пожежно-рятівної справи у всіх населених пунктах цілого району. (Префектура – це орган МВС і офіційна резиденція уряду в кожному районному центрі. У 1999 році урядом Італії було зроблено певну реформу (Законодавчий Дектрет № 300 від 30/07/1999) у відповідності до якої Префектура стала Територіальним Представництвом Уряду (U.T.G) на місцях – ред.) 

 

«Цим законом ми хотіли, надати можливість громадянам бути
активними громадянами, тобто брати особисту активну участь
у процесі державотворення, щоб ніхто в країні не почувався
непотрібним чи відкинутим у відповідності до своїх здійбностей»...

 

Після внесення змін, наш законопроект було прийнято, зареєстровано та подано на розгляд Парламенту. Наш закон був прийнятий аж у 1970 році, рік після подання. Після прийняття Парламентом нашого законопроекту, який став Законом, мене було призначено урядом І-им заступником міністра внутрішніх справ з двома повноваженнями: управління Державною Поліцією і Національною Пожеженою Службою МВС Італії. Міністрами внутрішніх справ тоді були Луїджі Ґуй, а потім Франческо Коссіґа. Саме під час служіння Коссіґи, стався землетрус у Фріулі”.

 

Журналіст: “Якими були Ваші дії?”

Джузеппе Дзамберлетті: “Прем'єр-міністр Альдо Мòро разом з міністром внутрішніх справ Франческом Коссіґою негайно полетіли у Фріулі. А мене призначили спеціальним та уповноваженим комісаром. Але прибувши на місце, відразу після мого призначення у якості комісара, я усвідомив весь балаган і некоордонованість операцій. Не було “війська порятунку”, а те “військо”, яке було вже на місці, коли надзвичайна ситуація вже почалася, було надзвичайно не ефективним. Відчувався шалений брак чіткої координації дій. Окрім того, у мене не було навіть даних і засобів для прямого втручання. Пожежники, поліція, карабінери та віськові діяли хаотично і безладно, незалежно один від одного. На місці панував хаос”.

 

Журналіст: “Значить саме там на місці у Вас народилась ідея стабільної координації?”

Джузеппе Дзамберлетті: Так, саме там народилася ця ідея. Я обговорив це питання з міністром внутрішніх справ Франческом Коссіґою і він зі мною погодився. Але потім сталося те, що зазвичай і стається... Операції в Фріулі завершились добре, завершилась і сама надзвичайна подія, політичні партії і парламент відправили в архів цю тему і на цьому все закінчилось! Я пам'ятаю, як я находився і настукався у різні двері, щоб говорити про це з різними урядовцями та головами політичних партій, але нікого це питання більше не хвилювало. Все “заглохло”, поки не стався інший страшний землетрус у Ірпінії у 1980 році. У Ірпінії відбулося те ж саме, що і у Фріулі...

Навіть більше! Президент Італії Сандро Пертіні прибув на місце відразу ж на наступний день після землетрусу, зауважте, на наступний день, коли люди і надалі очікували на прибуття команд пожежників! Громадяни на місці, побачивши колону автомобілів, яка прямувала за президентським кортежем, подумали, що це колона пожежників, які нарешті прибувають на місце для здійсненння операцій порятунку... Але побачивши, що це не пожежники, а державна влада, прийом глави держави був жахливим. Сам президент країни, будучи великим добрягою, навіть не сподівався на таку шалену агресію з боку населення. Окрім того, коли президент Республіки прибув у Ірпінію, уряд ще навіть не збирався на екстренне засідання, щоб прийняти необхідні міри та призначити спеціального комісара. Це було зроблено аж через декілька годин після того”.

 

Журналіст: “І уряд знову призначив Вас?”

Джузеппе Дзамберлетті: “В той момент я вже не був в уряді. Мені зателефонував міністр внутрішніх справ Вірджініо Роньйоні, розповівши про те, що відбулось і наказав мені негайно приїхати до Риму. А я в той час був вдома у м. Варезе (північ Італії — ред.). Всі аеропорти поблизу були закриті через дуже сильний туман. Найближчий, який я знайшов відкритим в той день, це був аеропорт аж у м. Генуя. Туди мене підкинув своєю машиною однин мій приятель і знаєте, що трапилося? Виявляється я вже був внесений у список очікування на рейс державної авіакомпанії Alitalia на Рим. Що мені прийшлось вислухати від людей, я вже не кажу, адже суперечки про те, хто мав найбільш нагальну потребу летіти, були вкрай гострими.

Отже, коли я приїхав у Фріулі в якості комісара, то зрозумів, що я знову опинився у тій самій ситуації і ролі, що і перед тим: балаган і некоордонованість операцій. В мене знов не було даних про ситуацію і засобів для прямого втручання. Пожежники, поліція, карабінери та віськові знову діяли хаотично і безладно, незалежно один від одного. На місці знову панував хаос”.

 

Журналіст: “Тоді які заходи Ви вирішили вжити?”

Джузеппе Дзамберлетті: “Ну, скажімо, що президент Італії Сандро Пертіні, був надзвичайно рішучою і відповідальною людиною. Не дарма він залишився найулюбленішим президентом усіх італійців. Після того, як надзвичайна подія в Ірпінії завершилась, глава держави зациклився на стихії і розпочав дуже різкий, але конструктивний діалог з урядом країни, який тоді очолював Джованні Спадоліні. Метою цього діалогу було термінове створення спеціальної оперативної структури з завданнями цивільного захисту. Але як і попередньо, не обійшлося і без політичного опору:

по-перше, тому, що багато міністерств, починаючи з міністерства внутрішніх справ і закінчуючи міністерством охорони здоров'я, мали панічний страх “втратити владу” через створення окремого і незалежного Держдепартаменту Цивільного Захисту під гідою уряду країни, який мав би екслюзивну компетенцію і координацію найрізноманітніших операцій та різних сил, що були до того прямо під їх юрисдикцією. У випадку різних надзвичайних ситуацій природного, екологічного, техногенного (пожежі на полях, в парках та лісах — ред.), а також і воєнного характеру, саме цей Держдепартамент мав би координувати всі дії. (Стосовно останньої надзвичайної ситуації воєнного характеру, то тут питання компетенції стосується у наданні цивільному населенню цілого ряду послуг: операцій евакуації з територій бойових дій, надання гуманітарної допомоги, а також і санітарно-медичної та соціальної допомоги — ред.);

по-друге, між різними політичними силами було значне протистояння.

Тому, якщо б не рішучість президента Сандра Пертіні, який поставив уряду та парламенту фактично ультиматут з внесенням пропозиції моєї кандидатури на пост глави Держдепартаменту Цивільного Захисту, а також, якщо б не дух солідарності, який є в нас італійців, то ймовірно що жодна зі сторін не поступилася місцем для нового міністра. В протилежному випадку від цього не виграв би ніхто. Це б однозначно завдало великої шкоди нашій нації, а парламент був би розпущений і уряд теж був би відправлений у відставку. Тому було прийняте рішення про створення пілотного проекту по створенні Держдепартаменту ЦЗ, через видання урядом спеціального Законодавчого Декрету, який потім парламент змінив на Закон Італії, а мене було призначено Верховним Комісаром з рангом міністра цивільного захисту при уряді”.

 

Журналіст: “Значить цивільний захист в Італії народився через шість років після землетрусу у Фріулі, тобто значно раніше ніж це відбулось у 1992 році? З чого Ви починали?”

Джузеппе Дзамберлетті: “У 1992 році відбулась реформа Служби Цивільного Захисту. І її успіх ми бачимо сьогодні. Натомість тоді, ми відокремили компетенції державних чиновників і префектів від цієї нової державної структури. Тому і сьогодні вона підпорядкована безпосередньо Кабінету Міністрів Італії”.

 

Журналіст: “Сьогодні НСЦЗ Італії має понад 800.000 висококваліфікованих, професійних рятівників-волонтерів. А скільки їх було тоді, на початках?”

Джузеппе Дзамберлетті: “Тоді їх було дуже мало. Стояло питання: “де їх взяти?” Тоді, на засіданні уряду ми прийняли рішення про проведення національної кампанії, яка отримала і широкий політичний консенсус. Зокрема, було прийнято рішення про надання громадянам права створювати в кожному муніципалітеті (населеному пункті) асоціації (громадські організації) волонтерів порятунку цивільного захисту.


Фото: felicitapubblica.it

На рівні районів, всі асоціації мають бути підпорядковані Районним Координаційним Радам Волонтерів Цивільного Захисту (- надалі РКР), а ті у свою чергу, Обласним Координаційним Радам (-надалі ОКР), які б складались з президентів (голів) Районних Координаційних Рад. Саме ці органи, тобто ОКР рятівників-волонтерів Цивільного Захисту, займаються і сьогодні діяльністю Обласних Мобільних Колон (-надалі ОМК)  у своїх областях, які складаються з різних оперативних структур НСЦЗ: пожежники, поліція, карабінери, служба швидкої допомоги, рятівники різних спеціалізацій Цивільного Захисту, Червоного Хреста, Мальтійської Служби Допомоги,  комунальних служб (світло, вода, газ), щоб в разі загрози виникнення або настання певної надзвичайної ситуації, вони ВСІ РАЗОМ були на вершині спроможностей успішно здійснювати покладені на них Держдепартаментом ЦЗ завдання. І уряд та місцеві органи влади їм в цьому допомагають, закладаючи у бюджет значні кошти для їх діяльності.

 

«Багато міністерств, починаючи з міністерства внутрішніх справ і закінчуючи міністерством охорони здоров'я, мали панічний страх “втратити владу” через створення окремого і незалежного Держдепартаменту Цивільного Захисту під гідою уряду країни, який мав би екслюзивну компетенцію і координацію найрізноманітніших операцій та різних сил, що були до того прямо під їх юрисдикцією».

 

Завдяки реформі служби цивільного захисту, у 1992 році було створено сучасну НСЦЗ, яка відтоді зробила неабиякий стрибок якості. Колись ми мали добровольців, так званих «ангелів болота», які не мали належного професійного вишколу. Натомість сьогодні ми реально маємо фахівців різних сфер цивільного захисту, які мають належний професійний вишкіл, уніформи, засоби індивідуального захисту, власні технічні та транспортні засоби і гарантують безпеку суспільству. Тобто мова йде про професійональних волонтерів порятунку”.

 


Рятівники-волонтери Товариства Червоного Хреста Італії
Фото: breaking-news.it

 

Журналіст: “А поясніть, будь-ласка, чому наша країна потребує такої надзвичайної оперативної структури, яка працює, фактично, безперервно?”


Джузеппе Дзамберлетті: “Бо Італія є особливою країною, яка має мапу підвищеного ризику в Європі: сейсмічно небезпечна зона є найбільшою серед країн Європи, у нас є вулкани, у нас є також і високий гідрогеологічний ризик. І тому як і кожна одна країна, Італія теж потребує стабільної, професійної структури, Організації, для якісного вирішення надзвичайних ситуацій, які є і на превеликий жаль будуть продовжуватися. Але зауважте, що наша модель цивільного захисту є найдосконалішою в Європі. Це не випадково, що Європейський Союз перейняв від нас саме нашу модель цивільного захисту, щоб організувати свою власну на рівні цілого ЄС.
 

Для якісної превенції в нашій країні, на жаль, ще не вистачає достатнього рівня культури цивільного захисту серед населення. Ось чому самі лише повноваження та оперативні заходи втручання у виді операцій порятунку та допомоги є недостатніми, коли катастрофа вже відбулася. Потрібно, щоб окрім НСЦЗ цим лихам запобігало також і цивільне населення”.

 

«Наша модель цивільного захисту є найдосконалішою в Європі.
Це не випадково, що Європейський Союз перейняв від нас саме
нашу модель 
цивільного захисту, щоб організувати
свою власну на рівні цілого ЄС
»...

 

Журналіст: “Отже, інженере Дзамберлетті, на організаційному рівні Італія винесла уроки з минулого. Але на рівні профілактики (здійснення запобіжних заходів — ред.), особливо в світлі безлічі збитків, які їй було завдано землетрусом у центральній Італії, вона винесла для себе значно менше?

Джузеппе Дзамберлетті: “Я щойно сказав, що стосовно профілактики в нашій країні, то нашій країні сьогодні ще бракує культури цивільного захисту. Тому, через це, не вистарчає лише самих повноважень оперативних втручань для НСЦЗ, які їй надано законодавством, особливо коли лихо вже сталося. У минулому, наприклад, неодноразово робилися спроби, щоб, ввести у всіх будинках офіційну домову книгу, яка б містила в собі характеристики та сертифікати якості будинку, щоб мати чітке розуміння того, чи певний будинок відповідає антисейсмічним та іншим параметрам чи ні, знаходиться він у небезпеці чи ні і які його найбільші ризики, але це намагання завжди було програною битвою, адже такий захід міг би різко вплинути на вартість нерухомості, тому це питання просто замовчувалося. Історія, як бачу, повторюється... Особливо після землетрусу, ми жваво обговорюємо питання того, що необхідно робити, щоб запобігти біді, але з часом все затихає і про це вже, на превеликий жаль, ніхто більше не говорить.

Переглядів: 67 | Додав: Правознавець
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Ми не співпрацюємо з українофобними, расистськими, порнографічними, піратськими та іншими аморальними сайтами. Відповідальність за достовірність фактів, цитат та інших відомостей, у тому числі і малюнків до статтей, у розділі новин, несуть автори публікацій, що містять гіперпосилання на джерело. Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на Інформаційне агентство УНІАН, суворо забороняється. При передруку наших матеріалів посилання (для Інтернету - гіперпосилання) на italawguide.at.ua обов’язкове.
Всі права застережено © 2010-2016