Як змінилося життя українських заробітчан в Італії під час кризи? - 21 Листопада 2013 - Інфо-правовий портал для громадян України в Італії




Передачі українською мовою виходять у середу з 08:00 до 09:00
Image and video hosting by TinyPic

L'UCRAINA E' AI CONFINI СON L'UNIONE EUROPEA E NON AI CONFINI CON L'EUROPA! 
УКРАЇНА - ЦЕ ЄВРОПА І МЕЖУЄ З ЄС, А НЕ ЗНАХОДИТЬСЯ НА МЕЖІ З ЄВРОПОЮ!










Середа, 22.02.2017, 21:03









Середа, 22.02.2017, 21:03

ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ
НАВІГАЦІЯ
TICKET online
КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ
FRIENDS&PARTNERS
СТАТИСТИКА
UniCredit інформує
СОЦІАЛЬНА РЕКЛАМА
ТРУДОВА МІГРАЦІЯ
НАША КНОПКА

АКТУАЛЬНІ ВІДЕО
Вхід

Головна » 2013 » Листопад » 21 » Як змінилося життя українських заробітчан в Італії під час кризи?
12:33
Як змінилося життя українських заробітчан в Італії під час кризи?


На сьогоднішній день Італія є єдиною країною великої сімки (G7) та однією з 28 країн ЄС, яка ніяк не може вийти з економічної кризи. Українцям, які тут працюють роботи стає щораз менше, а термін очікування на виплату допомоги по безробіттю зі сторони Національного Інституту Соціального Забезпечення коливається від 60 до 90 днів. Національне Агенство Зборів та Доходів Італії присилає українцям щодня листи по "заборгованості" за попередні 5-6 років з вимогою сплатити борг у 60-ти денний термін. Крім цього, якщо річний дохід особи перевищує 8500 євро, то при декларуванні нею в наступному році своїх доходів за 2013 рік, вона змушена буде сплатити у держказну близько 1000 євро податку.

А якщо річний дохід становить більше 12.000 той й більшим буде податок. Натомість якщо особа не задекларує свої доходи, то тоді лиш штраф за ухилення становитиме 1.105.00 євро і 1000 євро податку не враховуючи інтереси. Окрім цього з 2014 року в Італії ввійдуть аж 4 нові податки. Тому «пора валити з цієї країни» - вже стало гаслом більшості українців, які про це говорять вже практично щодня.

У матеріалі «Притяженья больше нет», який був опублікований в журналі «Вести.Репортер» (Випуск № 12 за 15 листопада 2013 року), «Репортер» привів у приклад спосіб життя українських заробітчан в Італії.

За даними журналу, станом на кінець 2012 року, в Італії легально перебувало 224 тис. українців. З них - майже 107 тис. зайняті на домашніх роботах , або працюють «на фіссі» - доглядальницями для людей похилого віку або як baby-sitter для дітей, поєднуючи водночас і прання, миття посуду і прибиранням квартири у якій працюють, хоч оплачують італійці українку лиш за те, що вона доглядає за дитиною. Все решта на їх погляд - належне. Українки ж при браку робіт терплять, бо знайти роботу в Італії стало просто неможло. При цьому зарплати українських заробітчан в Італії досягають тепер максимальної позначки в 600 євро на місяць. Це звичайно вдвічі більше, ніж середня зарплата в Україні, проте з витратами, які є тут в Італії - це просто бідність. З огляду на це, переважна частина наших співвітчизників в Італії мріють знову вирушати в інші країни ЄС за пошуком роботи і кращої зарплати, або ж думають повертатися в Україну, адже затяжна економічна криза, височезні податки, жорстка конкуренція з громадянами Румунії, біженцями з Азії та Африки, політична нестабільність в державі, а також грубе поводження з «понаехавшими», створюють перебування на Апеннінах просто невиносимим. Саме тому зараз багато наших співвітчизників почувають себе в Італії просто викинутими на вулицю.

Видання зазначає, що за офіційними оцінками Інституту статистики Італії, число нелегалів в країні на сьогоднішній день складає близько 80 тис. людей, проте, за неофіційними даними, це число фактично в три рази більше і досягає позначки в 240 тис. чол.

Так було не завжди - у докризові роки, зокрема до 2008 року, зайняті на «фіссі» українці отримували 800-1200 євро на місяць. Зараз, як пишуть «Вісті. Репортер» громадянам Італії не до українських заробітчан - багато італійців самі марно шукають роботу в рідній країні і останнім часом теж почали масово виїжджати на заробітки до Німеччини, Англії та Америки. До того ж, головні конкуренти українських заробітчан - румуни, китайці та філіппінці, які готові працювати за значно менші суми, ніж наші співвітчизники, тому що їх головне завдання - не заробити, а вижити конкурентів.

Як розповіли виданню українські зарабітчанки - італійські роботодавці в цьому році знизили оплату до рекордних 400 євро на місяць. За ці гроші можна існувати тільки лише в тому випадку, якщо сім'я, в якій працює заробітчанин, надає йому безкоштовно кімнату і харчування та платить за нього податки. В іншому випадку, витрати на проживання перевищують доходи від роботи.

Правда, залишається можливість заробити на погодинних прибираннях, але при умові, що це все "на чорно". Зрозуміло, що працюючи "на чорно" людина виставляє себе на небезпеку, адже при отриманні травми, особа не покрита страховим полісом. А у випадку смерті - переправити її тіло в Україну коштує 4.000 євро. Організувати свій власний бізнес теж надзвичайно важко, бо фіскальний тиск надзвичайно сильний.

Самому винаймати квартиру - це самогубство, бо вартість винайму квартири в Римі коливається від 500 до 800 євро. На півночі Італії - від 600 до 1500. Трапляються випадки, що модна знайти квартиру і за 450 євро в місяць, але здебільшого це квартири підвального типу. Винайняти лише одну кімнату в передмісті Риму чи Мілану коштує від 250 до 350 євро на місяць. Звичайно, що це просто розкіш, адже при зарплаті у 600 євро - це обтяжливо, оскільки від них треба відняти витрату на проїзд у громадському транспорті, закупівлю харчів, передати щось додому і залишити собі щось до наступної зарплати. Мінімальне харчування в місяць (без фруктів та овочів) - це 150 євро, проїзний абонемент на громадський транспорт в залежності від регіону проживання - від 30 до 60 євро (і лише у межах міста), поповнити рахунок на мобільному - це 20 євро в місяць. У відповідності до держстандартів, особа з місячною зарплатою у 600 євро відноситься до осіб, які живуть під межею бідності.

«Вести.Репортер» пишуть, що заробітчанам з України викрутитися складно: година прибирання коштує 5-7 євро, до того ж італійці у зв'язку з економічним колапсом скорочують споживання таких послуг, замовляючи менше годин. Також наші співвітчизники зайняті на так званих «лунґо ораріо» - тобто з 8 ранку до 8 вечора в якості домробітниць або ж, навпаки - в нічну зміну. Більше щастить тим, хто зумів влаштуватися в Італії покоївкою в готелі з можливістю проживання. Зарплата таких працівників становить від 800 до 1200 євро, але і це лише сезонна робота. Чайові мізерні. Це, в кращому випадку, 20 євро в місяць.

Влітку, як з'ясували «Вести.Репортер», збирачі оливок, овочів, фруктів у сільській місцевості теж заробляють 6-7 євро в годину, але і це сезонна робота, яка триває один або два місяці.

Також «Вести.Репортер» наводить у приклад спосіб життя українських заробітчан в Італії. Vesti.Ua публікує історію життя в Італії української заробітчанки «без купюр». Фарбована блондинка у синій блузі з люрексом стоїть біля хвіртки і роздає при вході листівки. Ольга Михайлівна - волонтер центру послуг для емігрантів. Перед тим, як почати розмовляти з представником редакції «Вести.Репортер», п. Ольга попросила не вказувати її ім'я у пресі. У листівках центр закликає українців не підписувати документи з італійцями, без попереднього детального прочитання інформації. Замість цього пропонується консультативна юридична допомога, із зазначенням місць і телефонів, де її можна отримати. Ольга Михайлівна стверджує, що вся подібна допомога - безкоштовна:

- ми тут усі так один одному допомагаємо - радою, телефоном. Бо тут ми згуртувалися, адже більшості з нас більше нікуди йти, окрім як до співвітчизників. Консультують здебільш ті, хто сюди приїхав вже давно і закінчив тут юридичний факультет, хоч офіційно працювати адвокатами в Італії українці не можуть, бо не є громадянами Італії чи ЄС. Правда, такі адвокати консультативну допомогу надають безкоштовно, а гроші беруть лише в тому випадку, якщо потрібно оформляти документи. Дивно, що люди зі Східної України зовсім не довіряють тому, що співвітчизники можуть допомагати просто так. Я їх розумію, адже і ми в Україні не були такими чуйними - це виробляється  лише тут, на чужині.

Потреба допомагати іншим у Ольги Михайлівни з'явилася, коли вона сама зіткнулася з такими проблемами, приїхавши до Італії шість років тому:

- Я все життя працювала, збирала гроші і складала на книжку, а з розпадом СРСР всі мої заощадження пропали. Ось я і вирішила їхати, щоб поки є сили, хоч якось забезпечити старість собі і допомогти дітям. У мене син і дочка, обоє дорослі, працюють, але свого житла немає і на їх зарплату в Україні його не купиш. Ми всі тут такі - велику частину грошей додому відправляємо, бо майже все тут не заради себе, а заради дітей та онуків. Ви думаєте, у нас душі з каменю - кинути там все і поїхати? Дехто в Україні називає нас запроданцями і каже, що ми не патріоти України. Це не так, адже ми відсилаємо гроші в Україну, а не в Америку! Якщо б ви знали, як всередині болить! Тільки тут я справді зрозуміла слово «ностальгія» і зрозуміти нас можуть лише ті, хто є тут поруч, а ті, хто не пережив це - ніколи цього не зрозуміють.

Сюди я потрапляла по-чорному, - продовжує Ольга Михайлівна - дала взятку, мені зробили візу до Польщі, ніби як туристці. І мені дуже пощастило, що мене не висадили, як багатьох наших жінок на кордоні, і не змусили вночі повзти поповзом кілька кілометрів через ліси і гори до бусика. Адже колись багато нелегально потрапляли в ЄС саме так.

Опинившись у Римі без знання мови, майже без грошей, Ольга Михайлівна кілька днів ходила по парку, вишукуючи співвітчизників і просила у них допомоги в пошуках роботи. Так її і звели з її першими роботодавцями.

- Знаєте, де була моя перша робота? У горах! 9 дітей і дорослі - всього 14 осіб, яких я повинна була обслужити разом з ще однією українкою. Ми доглядами за дітьми. Їх зранку треба було розбудити, стежити, щоб всі були чисті і нагодовані. Проте окрім основної турботи про дітей, італійська родина заставляла нас виконувати і всю іншу роботу по дому: приготування їжі, прання, прасування, прибирання дому, а платили лише за догляд за дітьми. Це просто знущання. Добре, що моя партнерка вже хоч знала мову. Вона мені дуже допомагала, я перший час у неї як у підмайстрах була, бігала, підносила, бо не знала ні звичок сім'ї ні тонкощів роботи. А до ночі ми з нею вже обидві на ліжку падали, що аж не відчували тіл. Було дуже важко. Італійські діти самі по собі дуже балувані, темпераментні, багато кричать і б'ються між собою. А до мене ставилися лише як до прислуги. Пам'ятаю, я речі випрала, склала, а тут брат і сестра сваряться між собою, брат узяв речі сестри і, щоб їй дошкулити, викинув
їх у вікно. А перепирати кому? - Звичайно ж мені!

Батьки у них - євреї, дуже багаті. Бізнес у них з нафтовими свердловинами пов'язаний. Що мене дуже здивувало: пан і пані були двоюрідними братом і сестрою! Тут в Італії таке трапляється навіть досить часто, щоб зберегти в родині родинне багатство чи
не ділити з чужими сімейний бізнес. Тому і діти у них часто родяться душевнохворими через змішання крові. Але ставилися вони до нас нормально, не те, що до багатьох наших співвітчизників тут в Італії. Піти довелося, тому що мене брали лише на три місяці, на заміну українки, яка поїхала додому у відпустку. «Школа» в горах закарбувалась у мені назавжди.

Джерело: http://vesti.ua
Переглядів: 1101 | Додав: Адміністратор
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Ми не співпрацюємо з українофобними, расистськими, порнографічними, піратськими та іншими аморальними сайтами. Відповідальність за достовірність фактів, цитат та інших відомостей, у тому числі і малюнків до статтей, у розділі новин, несуть автори публікацій, що містять гіперпосилання на джерело. Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на Інформаційне агентство УНІАН, суворо забороняється. При передруку наших матеріалів посилання (для Інтернету - гіперпосилання) на italawguide.at.ua обов’язкове.
Всі права застережено © 2010-2017