Передачі українською мовою виходять у середу з 08:00 до 09:00
Image and video hosting by TinyPic

L'UCRAINA E' AI CONFINI СON L'UNIONE EUROPEA E NON AI CONFINI CON L'EUROPA! 
УКРАЇНА - ЦЕ ЄВРОПА І МЕЖУЄ З ЄС, А НЕ ЗНАХОДИТЬСЯ НА МЕЖІ З ЄВРОПОЮ!










Неділя, 24.09.2017, 12:22









Неділя, 24.09.2017, 12:22

ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ
НАВІГАЦІЯ
TICKET online
КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ
FRIENDS&PARTNERS
СТАТИСТИКА
UniCredit інформує
СОЦІАЛЬНА РЕКЛАМА
ТРУДОВА МІГРАЦІЯ
НАША КНОПКА

АКТУАЛЬНІ ВІДЕО
Вхід

Головна » 2013 » Серпень » 20 » Реформа міліції без реформи юстиції є фальшивою! - Частина І
18:40
Реформа міліції без реформи юстиції є фальшивою! - Частина І


Фото сайту: novostimira.com.ua

Врадіївка та багато інших міст України остаточно засвідчили факт, що найбільша проблема української "правоохоронної” системи – це атмосфера безкарності її працівників.

Бравура міліції під її тривалою мутацією та відкритою співпрацею з кримінальним елементом довела до того, що грані між бандитами і міліціонерами практично не залишилося.

Якщо цьому не покласти край негайно, то продовження існування міліції в Україні сприятиме лише поглибленню загрози небезпеки для громадян. Тому міліцію повинна замінити поліція. Чому саме?


Довіра до органів. Довіра українців до "правоохоронних” органів тобто міліції загалом, митної служби і т. п. та "правозахисних” органів України, тобто судів остаточно скотилася до плінтусу. Натомість довіра інших європейських народів (навіть з колишніх країн СРСР) до власної поліції та юстиції коливається тепер від 90 до 96%, оскільки останні, після докорінної реформи, стали гарантами прав та свобод своїх громадян. Для прикладу — це прибалтійські країни, екс країни-сателіти СРСР серед яких Польща, Чехія, Словаччина, а також Грузія. Вийняток цьому феномену і надалі становить лише Росія, оскільки псевдореформа міліції мала на меті змінити в Росії не сам орган, а також суть та принципи його діяльності, а лиш перестановку чиновників на місцях, вивіски на будівлях і написи на службових авто.

Що змінилось в інших країнах? Перш за все вищезгадані країни відразу після розпаду СРСР вміло здали власний іспит зрілості. До цього вони йшли довго і поступово, однак в порівнянні з Україною цей шлях "прозріння” був значно коротшим. Їхня зрілість проявилася через розуміння власного зубожіння у якому вони опинились внаслідок політик, які проводились колишнім СРСР, через повне безправ'я, появи різних організованих злочинних груп та свідомості того, що їх обкрадає власна влада, яку вони самі колись обрали. Іншими словами — в серці кожного одного громадянина тієї чи іншої пост-радянської держави відбулась революція свідомості: усвідомлення власної вартості та власної людської гідності. Вони зрозуміли що вони вартують більш гідного життя і навіть заслуговують на його кращу якість. В Україні натомість чинна влада відкрито впроваджує у свідомість українців інші "цінності”, щоб запобігти евентуальному пробудженню свідомості нації, а саме: безкарність за скоєння злочину, збагачення будь-якою ціною, отримування хабарів, покривання "своїх”, незаконне захоплення або/та привласнення чужого майна, відмивання грошей, ігнорування необхідностей громадян та повна безтурботність про них, відсутність правового захисту громадян, прав людини, наявність кримінального минулого, співпраця з криміналітетом, вбивства та мародерство і т. д. Цими "цінностями” живе сучасна "українська” влада і щодня їх промоціонує серед громадян України маючи їх за "бидло” та "козлів”. Цю тезу озвучив ще у 2004 році кандидат в президенти, а тепер — глава держави Віктор Янукович в період своєї передвиборчої президентської капанії.

Інші ж народи, натомість, обрали інший шлях. Вони обрали шлях законності і справедливості. Вони обрали простір відповідальної свободи, пріоритетності права та дієвості закону і відкинули назавжди "понятія”, які фактично принижували їх гідність. Президентські та парламентські вибори стали для них справжньою нагодою для підтвердження власного метаморфозу (переміни) і запровадження змін у своїй державі. Так було обрано гідних осіб для ведення справ у власній державі. Для когось з читачів ці слова звучатимуть банально, але це слова істини у які варто вдуматись... Народні обранці ж у свою чергу змінили стан справ і запровадили відкритий діалог з суспільством, ставши таким чином чуйними до потреб свого народу. У свої руки взяли владу не лише професіонали своєї справи, але й патріоти. Головною характерністю їхнього єства стала некорумпованість та дбайливість про власну державу та народ. Особиста гідність, гідне соціальне та економічне забезпечення, а також рівень власної репутації стали для них значно важнішим ніж низька, ганебна продажність, адже беручи хабар, людина фактично встановлює собі ціну і виставляє сама себе на прòдаж іншим. Цим самим вона втрачає свою гідність і стає рабом!

Наступним кроком новообраної влади стало викорінення гнилі у виконавчій та судовій владах. В такий спосіб було докорінно знищено залишки минулого: поступово було розформовано різні відділи міліції, які замінили нові відділи поліції з новими особами та навиками праці. Змінились врешті-решт і самі методи діяльності поліцейських у відповідності до вимог міжнародних норм та стандартів, які регулюють діяльність поліцейських. Від репресій проти народу, які були фактично основним радянським методом діяльності міліції, поліція перейшла до діалогу та співпраці. Служити народу і захищати його права та майно - це основні функції поліції, які походять від двох основних її завдань: захищати та служити. Потім справа дійшла і до судів, прокуратур, медицини та всіх інших сфер державного і громадського життя. Відбулась докорінна чистка непотребу. Розуміння того, що за будь-які незаконні дії будь-хто чи можновладці чи звичайні громадяни неодмінно понесуть або цивільну або кримінальну відповідальність, змінило і самі принципи взаємовідносин влади з народом. Змінилось і саме ставлення народу до влади та її виконавчих органів. Звичайно, що і сьогодні нераз трапляються і прикрі випадки, але такі випадки влада намагається усунути негайно через створення відповідних законів, адже за діями влади тієї чи іншої держави спостерігають не лише її громадяни, які її обрали, але і вся міжнародна спільнота і численні міжнародні організації. Ці дії, на міжнародній арені, мають неабияке значення та вагу. Вони реально підвищують або принижують авторитет не лише самої влади, а й самої держави та довіру до неї у світі. Тому ті держави, які зуміли отримати довіру в інших країн, відповідно стали і країнами-членами ЄС та інших престижних міжнародних організацій на противагу ЄвраЗеСу. Просто народи цих країн усвідомили, що краща якість життя є можливою, як і можливі інші цінності в житті людини. Проте за них необхідно боротись і боротись щоденно.

Приклад України. Що стосується України в порівнянні з іншими країнами ЄС чи країн-кандидатами до ЄС, то в Україні і надалі спостерігається виразне відчуження між суспільством та владою. Це неначе дві різні країни, які співживуть разом на одній території, але абсолютно протилежні і байдужі одна одній. Окрім цього в Україні ХХІ століття і надалі продовжує своє існування такий ганебний орган як міліція, яка є нічим іншим, як продовженням радянської міліції, але громадяни України на превеликий жаль не можуть збагнути колосальної різниці між тим, що таке міліція і що таке поліція, їх абсолютну відмінність, їх правовий статус, їх завдання та компетенції, бо брак достовірної інформації про поліцію в Україні є дефіцитом. Громадяни України і у 2013 році продовжують мати справу з нічим іншим, як з закоренілою пострадянською системою та методами діяльності. Українська міліція, її інституційна структура та правовий статус, її спосіб діяльності та підхід до речей або/та трактування осіб не відійшли дуже далеко від радянської практики діяльності, оскільки міліція була створена виключно для захисту державних інтересів та для карних функцій супроти "інакомислячих”, або ж "ворогів народу”. І це не лише стосується української міліції, але і сучасної СБУ та української юстиції вцілому.

З іншого боку, часто дивлячись на лозунги, які майорять на різних мітингах, ми маємо змогу читати їх зміст: «Міліція з народом!», «Геть поліцаїв з міліції!», або «Ні! - поліцейській державі!». Лозунги такого змісту не лише вражають своєю беззмістовністю, але і очевиднюють абсолютну необізнаність громадян щодо відмінності поліції від міліції, поліцейських від міліціонерів та того, що міліція не може бути з народом, оскільки це державний орган, який колись був створений виключно для захисту державних інтересів з карними функціями проти народу. Натомість поліція — це захисник прав та майна громадян. Постійна турбота про забезпечення прав і основних свобод людини є методом і ціллю діяльності поліції, а також її компетенцією. Поліція на відміну від міліції надає громадянам ряд інструментів щодо їх належної безпеки і громадського порядку, але про це не пишеться і навмисно не доводиться до відома громадян України.

У ЄС та в усіх демократичних, цивілізованих країнах поліція реально допомагає громадянам і гідно захищає їх права, їх гідність та гарантує їм безпеку. Саме поліцейський є тією першою особою до якої громадянин звертаєтесься у разі будь-якої необхідності. Також поліцейські, як і прокурори чи судді прекрасно знають, що якщо вони вийдуть за межі своїх повноважень, незалежно від того, хто є ті громадяни з якими вони мають справу, то їх дії неодмінно матимуть дуже серйозні наслідки. Натомість в Україні міліція сміливо піднімає руку навіть на парламентарів, які виходять на вулиці з народом, щоб висловити свій протест проти злочинних дій чинної влади. Це, звичайно, не дивно, адже це міліція, а не поліція. Тому, для того, щоб в Україні змінилася ситуація з міліцією, судами чи прокуратурами, першочергово слід змінити саму владу, а пізніше нова влада повинна провести всі відповідні реформи вводячи цивільну і кримінальну відповідальність для поліцейських, суддів, прокурорів, медиків і т. п.

Чому потрібна реформа міліції? Українську міліцію слід реформувати якумога скоріше в поліцію, бо її наявність в Україні у 2013 році - це не лише ганьба, але і застій держави. Міліція в Україні існує і досі лише тому, що саме чинній владі вона є зручною і вигідною так само як є зручною і вигідною для міліції чинна влада, яка її "благословляє” на незаконні дії і покриває її при їх скоєнні, оскільки все це одна система! А тому це слід міняти і міняти негайно. Тому для формації нових поліцейських слід звернутись до європейських колег-експертів з питань формації. Реформування міліції в поліцію може відбутиватись шляхом повного або часткового розпуску та шляхом набору нового незаплямованого персоналу. Все це потрібно для того, щоб отримати якісне оновлення кадрового складу і почати працювати по-новому.

Окрім поліції в Україні слід створити і жандармерію. Це однозначно сприятиме не лише ефективному професійному зросту самих службовців чи стимулюватиме їх до вдосконалення, адже поруч завжди буде "конкурент” з вищим показником довіри в народі та професійності, а також тому, що для громадян існування двох органів правового порядку стане саме додатковою гарантією, що їх права, свободи та майно будуть захищені. Окрім цього наявність двох органів сприятиме і кращому контролю національної території та боротьбі зі злочинністю, особливою організованою. І найголовніше, щоб запобігти евентуальному відродженню в нових органах старого радянського принципу "покриття своїх” у випадку скоєння злочину поліцейським, його, окрім самих поліцейських, завжди зможуть заарештувати жандарми і передати його юстиції для вчинення над ним правосуддя. Те саме стосується і жандармів у випадку скоєння ними злочину. Все це випливає з очевидності, що люди в Україні, з пост-радянським вихованням, свідомістю та стереотипами мислення на превеликий жаль сьогодні ще не взмозі жити і діяти виключно за законом, а молодь, як відомо, формується на досвіді старшого покоління. Для цього парламент обов'язково повинен прийняти відповідні закони про «Поліцію» та «Жандармерію» включивши в них світові стандарти діяльності з обов'язковою люстрацією працівників. Все це є вкрай необхідним, оскільки це дозволить запобігти небезпеці, щоб до лав поліції чи жандармерії не потрапили люди, які колись вільно коїли злочини будучи міліціонерами.

Українська поліція. Що стосується майбутньої української поліції, то для того, щоб вона не була простою копією російської "псевдополіції”, український парламент повинен створити абсолютно новий механізм щодо розслідування звинувачень на адресу поліцейських, базуючись на стандартах світової практики західних країн, зауваженнях Ради Європи, судової практики Європейського суду з прав людини, Європейської Конвенції з прав людини, адже Україна є державою-учасницею цієї конвенції та на Кодекс поведінки працівників органів правового порядку, що був підготовлений та виданий Організацією Об'єднаних Націй 17 грудня 1979 року, оскільки сучасний механізм вже довів свою неспроможність розслідувати дії "правоохоронців”, які для "розкриття злочину” надзвичайно часто застосовують тортури, погрози, насильство і т. п., бо не є професіоналами у своїй справі. Майбутній український поліцейський чи жандарм повинен знати, що якщо він порушить закон, то неодмінно буде покараний.

Порядок в органах. У багатьох країнах західного світу при МВС існує спеціальний дисциплінарний орган поліції, який називається Internal Affairs Service (Служба Внутрішніх Справ, тобто Дисциплінарна Поліція), яка контролює діяльність своїх підлеглих в незалежності від їх посади та звання. В США та Англії існує навіть і Незалежна Комісія з розгляду скарг на дільність агентів поліції. Ця комісія складається виключно з цивільних громадян. Її члени в жоден спосіб не пов’язані з поліцією і не є її агентами. Ця комісія забезпечує незалежний нагляд за діями поліцейських, що є дуже важливо і передає ці скарги юстиції. Тому при МВС України теж повинен діяти такий орган, який займався б розслідуванням дій поліцейських і застосовував до таких санкції.

Українське військо. Необхідно зайнятись і самими українським військом. Його слід негайно виводити з мертвого стану в якому воно знаходиться від розпаду СРСР. Українські військові повинні відчувати себе доглянутими і знати, що держава про них дбає і ними піклується реально, а не лише на словах, адже військові — це безпека держави. Вони повинні бути гордими за те, що вони належать саме до українського війська. Українське військо у своїй діяльності повинне бути конкурентним військам інших розвинутих країн світу. Воно повинне бути спроможним реально, а не теоретично захищати власну країну.

Прокурори та судді. Окрім міліціонерів та військових варто згадати і про прокурорів та суддів. В Україні вже всі зрозуміли, що прокурори та судді (як і міліціонери) абсолютно не бояться нічого і нікого, адже є свідомі того, що саме вони є Закон, а тому і трактують його на власне вподобання чи під замовлення "згори”. Хоч сьогодні в Україні для суддів є встановлена кримінальна відповідальність на загальних підставах за дії, що є несумісними з ідеалами правосуддя або за постановлення завідомо неправосудного вироку, рішення чи ухвали або постанови, проте це часто з невдомих причин залишається теорією ніж практикою. У вирішенні "складних” справ їм допомагають їхні партнери - прокурори та міліціонери, яким завжди вдається вміло "відбілити” злочинця через "відсутність складу злочину” і особливо, якщо мова йде про родича, друга чи знайомого або колегу. Судді ж в свою чергу і завдяки владі, якою володіють віддячуються партнерам аналогічною послугою у разі потреби. Все це нагадує співпрацю між злочинними кланами. А тим часом звірячі тортури, шантажування, погрози, вимагання грошей, зґвалтування, вбивства, здирництво, покриття проституції, порушення ПДД та хабарництво стали для всіх них порядком денним лише тому, що основним критерієм їхньої діяльності стало гасло: «грабуй, ґвалтуй, вбивай чи винось рішення за власною логікою та вподобанням, бо ти при владі, а маючи гроші — ти не бидло!». Ось чому скоюючи злочини, їхня кримінальна логіка робить їх щораз більш зухвалими і жорстокішими та ось чому по відношенню до міліціонерів як людей у формі та зі зброєю ніхто не насмілюється відкривати реальні провадження за скоєння особливо тяжких злочинів.

Всі ми чудово знаємо, що риба гниє з голови, а тому і розуміємо, що виконавча влада є відображенням законодавчої влади, яка у всьому сліпо наслідує Росію. Все це називається — система. Якщо в стола забрати одну ніжку, то він впаде, а якщо з двигуна автомобіля забрати один циліндр, — то не станеться нічого. Так само є і з псевдореформою "правоохоронних органів” про яку в Україні останнім часом так гостро почалась вести мова. Реформа МВС без реальної реформи юстиції — це лиш замилювання очей громадянам. Треба говорити про речі так як вони є, а не вигадувати різні "реформи”, які не мають в собі жодного змісту і реальної "дорожньої карти” тобто чітких програм.

Що потрбіно найбільше для проведення реформи? Щоб реформи відбулися, потрібна політична воля всіх і влади і політиків, а такої поки-що немає, бо це не входить у їх плани "покращення життя ГРОМАДЯН вже сьогодні”. Згори, на повну відсутність в державі верховенства права як і на скоєння міліцією, прокурорами або суддями злочинів не реагує ніхто, а тому все те, що відбувається — відбувається через брак відповідних політиків на керівних посадах. Важелі для наведення правового порядку, що базується на основному законі — Конституції та на інших законах вцілому існують, але знову ж таки бракує політичної волі, бо провладне зажерливе можновладство запопадливо намагається задовільнити лише свої власні пріоритетні амбіції будь-якою ціною і часто робить це в не законний спосіб. Натомість стан справ в державі, не говорячи про повну відсутність уваги з боку влади щодо дотримання в державі прав людини та соціальних гарантій громадян, для чинної влади — це лише теорія або непотреб. У Мінюсті, у МВС як і в усіх інших міністрерствах України на сьогоднішній день є всі необхідні важелі для різкого припинення цієї анархії, але бракує одного — професійних і патріотичних керівників у цих відомствах.

Абсолютна відсутність демократії в Україні. З огляду на цю загальну вседозволеність та безкарність, ступінь громадського обурення в Україні на злочини міліціонерів, суддів, прокурорів наростає вже протягом довшого часу, але проблема залишається лиш одна, що він лише наростає, проте без конкретних подальших дій. Влада все це розуміє, а тому і сміливо його ігнорує, бо знає як маніполювати свідомістю громадян. Не марно колись у 2004 році тодішній прем'єр-міністр, а тепер чинний президент України Віктор Янукович назвав українців «козлами», адже громадяни України для нього як і для цієї влади є ніщо інше як стадо з яким, завдяки вседозволеності міліції, прокурорів та суддів, можна завжди робити все, що заманеться. А ми, громадяни України, на відміну від всіх інших європейських та екстраєвропейських народів справді не маємо ані сміливості щось робити, ані розуміння крайної необхідності змін в державі. Все це тому, що і сьогодні ми не збагнули того, що таке демократія. А демократія — це народовладдя! СРСР зробив з нас рабів, а не вільних, розкованих громадян, тому і ментальність в нас залишилась радянська, рабська, а не козацька: українська, європейська, правова. Проте це не найгірше, найгірше є те, що ми українці ніяк не реагуємо на такий стан справ. Ми споглядаємо в телебаченні на протести народів інших країн, а самі максимально здатні на розмахування прапорців на площі або на однохвилинне висловлювання свого обурення перед телевізором. Це справді ганебно... В нас немає реального бажання щось змінювати, щоб захистити демократію, тобто народовладдя, бо і ще не має розуміння того, що таке демократія! Демонстрації, які ми бачимо в Україні — це не перші демонстрації, які однак завжди закінчувались балаканиною і висвітлюванням певних проблем без жодних реальних кроків до їх змін. Так, застосовувати насилля – це небезпечно, але і не реагувати на вседозволеність та повну безкарність влади та "правоохоронців” прямо вказує на брак нашої правової свідомості, байдужості та рабства.

Сьогодні недостатньо звільнити кількох міліціонерів, суддів чи прокурорів, які прямо замішані у конкретних, гучних справах, щоб налагодити двадцятирічну розшарпану Юстицію та нігільований Закон. Те, що Україна реально потребує сьогодні — це докорінна зміна чинної системи! Головна складова проблеми України як держави це те, що її влада вцілому переконана, що за її злочинні дії їй абсолютно нічого не грозить і вона нічим не ризикує. Проте це не зовсім так, адже є і інші наддержавні інституції, які можуть вплинути на неї та на стан справ в Україні, однак промоторами цього повинні бути саме ми громадяни! Що ж стосується сучасної "псевдоюстиції”, то тут слід йти тим самим шляхом, яким пройшли вже інші нації — шляхом реальних реформ. Юстиція повинна бути юстицією, бути справжнім правозахисним органом громадян, а не агенством, яке штампує рішення на замовлення чи вподобу за відповідну проплату.

Як бути? Слід знати, що чинна влада не має жодного бажання робити реальні реформи у жодній сфері, адже за всі місця проплачено шалені гроші. А виховати собі таких ворогів як поліція, жандармерія та юстиція у власному домі — цього з можновладців не бажає ніхто. І це зрозуміло, адже чинна влада має абослютно інші пріоритети, які далеко не є такими цінностями як права людини та громадянина або ж його правові та соціальні гарантії, а також безпека громадян. Лише прихід нових проєвропейських, професійних та патріотичних громадян до влади зможе реально змінити дану ситуацію. Але щоб це сталось — необхідна наша дія!

Серед основних проблем України є і залишається проблема покриття одне одного. Це ніщо інше, як виразна ознака небажання жити за законом. Генеральна прокуратура, яка без жодного тиску згори має розслідувати звинувачення на адресу міліції, СБУ чи будь-якого іншого органу, посадовця чи громадянина, фактично не спроможна цього зробити, бо генпрокурор призначається президентом держави, а не Вищою Радою Юстиції. Суддів повинна призначати виключно Вища Рада Юстиції враховуючи незначну квоту президента країни не лише у такі інституції як Верховний та Конституційний Суди, але і у звичайні суди. Це мало б стосуватися і прокурорів. І хоч Генпрокуратура у відповідності до чинного законодавства України структурно є незалежним органом, проте насправді вона надзвичайно тісно є пов’язана з президентом країни та з міліцією. Аналогічна ситуація є і з звичайними прокуратурами. Часто прокуратура і міліція працюють спільно над одною і тією ж справою. Тому якщо справа стосується міліціонерів, або держпосадовців, коли люди скаржаться на їх незаконні дії, то прокуратура часто відмовляє їм у порушенні справи, або закриває їх негайно після дуже поверхового розслідування. Фактично ці тісні зв’язки не дозволяють прокуратурі або Генеральній прокуратурі проводити ретельні, ефективні та незалежні розслідування щодо діяльності працівників міліції. Так само є і з судами по відношенню до міліції і самої міліції по відношенню до судів чи прокуратур.

Реформа органів внутрішніх справ. Після врадіївського звірства вчиненого працівниками міліції за участі їх знайомого таксиста у місяці червні цього року, в Україні гостро постало питання про реформування органів внутрішніх справ, однак без жодного згадування про одночасну реформу юстиції чи погодження цих питань з громадськістю. За рекомендаціями ООН на 100 тисяч осіб має бути 222 поліцейських. В Україні натомість на сьогоднішній день на 100 тисяч осіб налічується 760 міліціонерів. І це лиш тому, що замість поліції в Україні є міліція. А міліція — це не поліція! Відповідно тому чинна влада не поспішає дослуховуватись вказівок ООН та реформувати міліцію в поліцію. 760 міліціонерів на 100 тисяч осіб - це фактично у три рази більше, ніж рекомендується, проте тут мова йде про міліцію, а не про поліцію, оскільки поліції в Україні ще не існує. Але така логіка сучасної влади є цілком зрозуміла. Вона боїться народу, вона боїться його пробудження. Якщо говорити про МВС України, то судячи з дій, воно насправді зацікавлене більше у російській моделі реформування міліції в поліцію ніж у моделі МВС інших європейських країн з сервісними функціями як для держави так і для громадян. Однак слід знати, що заміна вивісок та переміщення кадрів не означає структурну зміну, а лиш марнування грошей пересічних платників податків. Ось чому змінювати потрібно перш за все владу, а потім слід докорінно змінити цілу систему, саму структуру МВС, юстицію і підхід до речей та осіб її працівників.

Прозорість дій майбутньої поліції - це один з найважливіших моментів у її реформуванні та майбутній діяльності. У багатьох країнах західного світу і навіть у Грузії поліцейські комісаріати є суцільно прозорі і це не лише архітектурно, але і дієво. А у випадку, якщо будівля не скляна, то кімнати від коридорів відділені прозорими скляними перегородками або взагалі не мають таких перегородок. Тому "прозорість” поліції тут на Заході - це не метафора, а реалія.

Сьогодні громадяни України зацікавлені в абсолютно нових, незаплямованих, енергійних поліцейських з високою мораллю та мотивацією, які сповна віддавали б себе службі для народу. Для цього, звичайно ж, вони повинні бути захищені соціально, щоб гарантувати собі і своїм родинам належний рівень життя та пишатися званням поліцейського. Реформуючи міліцію в поліцію багато розвинутих країн світу та ЄС, а також Грузія підійшли до цього питання надзвичайно серйозно і зробили декілька важливих кроків: об'єднали окремі структури правового порядку, оснастили їх необхідним високотехнологічним обладнанням, надали їм всі необхідні засоби індивідуального захисту для виконання службових обов'язків починаючи від взуття і закінчуючи озброєнням, надали поліцейським гідну зарплатню та соціальне і медичне забезпечення, потурбувалися і про належне матеріально-технічне забезпечення поліцейських. Натомість в Україні спостерігається зовсім інша тенденція. Чинна влада України скоріш воліє скопіювати російську модель реформи, аніж здійснити реальні зміни. Варто зрозуміти, що дуже важко зробити з міліціонера поліцейського. Прогнивші корупцією та просочені насильством працівники міліції ставши агентами поліції у своїй діяльності і надалі впроваджуватимуть пост-радянські методи діяльності по відоношенню до громадян та посадових осіб. Міліцію на поліцію слід змінювати шляхом переатестації лише старих зразкових працівників, які за період служби не мали провин і не були причетними до скоєння злочинів, а також шляхом набору нових людей. Необхідна нова формація, бажано західна, нові особи з особливими інтелектуальними даними і здібностями та віком до 35 років. Країни ЄС - найкращий в цьому приклад.

Переглядів: 435 | Додав: Адміністратор
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Ми не співпрацюємо з українофобними, расистськими, порнографічними, піратськими та іншими аморальними сайтами. Відповідальність за достовірність фактів, цитат та інших відомостей, у тому числі і малюнків до статтей, у розділі новин, несуть автори публікацій, що містять гіперпосилання на джерело. Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на Інформаційне агентство УНІАН, суворо забороняється. При передруку наших матеріалів посилання (для Інтернету - гіперпосилання) на italawguide.at.ua обов’язкове.
Всі права застережено © 2010-2017