Передачі українською мовою виходять у середу з 08:00 до 09:00
Image and video hosting by TinyPic

L'UCRAINA E' AI CONFINI СON L'UNIONE EUROPEA E NON AI CONFINI CON L'EUROPA! 
УКРАЇНА - ЦЕ ЄВРОПА І МЕЖУЄ З ЄС, А НЕ ЗНАХОДИТЬСЯ НА МЕЖІ З ЄВРОПОЮ!










Субота, 27.05.2017, 14:45









Субота, 27.05.2017, 14:45

ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ
НАВІГАЦІЯ
TICKET online
КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ
FRIENDS&PARTNERS
СТАТИСТИКА
UniCredit інформує
СОЦІАЛЬНА РЕКЛАМА
ТРУДОВА МІГРАЦІЯ
НАША КНОПКА

АКТУАЛЬНІ ВІДЕО
Вхід

Головна » 2014 » Березень » 20 » С. Шулинський: «Пасивне споглядання на агресію Росії є каталізатором здачі України»
13:36
С. Шулинський: «Пасивне споглядання на агресію Росії є каталізатором здачі України»


Фото сайту: reporternuovo.it

Починаючи від 7-го березня цього року кожен свідомий українець вже неодноразово ставив собі питання: «що саме відбувається в країні?» і «чому проукраїнська влада нічого не робить, щоб зупинити агресора зі Сходу?». І справді... Такі питання потребують відповідей, а відповіді на них можна знайти лиш у докорінному аналізі попередніх шести років вплоть до сьогодення.

«Україна — це наша споконвічна земля!». Цю тезу Володимира Путіна вже протягом останніх шість років кожен громадянин України чув нескінченну кількість разів, але ці слова більшість українського суспільства сприймало як «ностальгію» керманича Кремля за часами колишнього СРСР. І намарно, адже повернення "невірних” у лоно "Матері Росії” для самого Путіна було і залишається найприорітетнішим стратегічним завданням.


Від Будапештського саміту великої вісімки минуло шість років. Однак не всі знають про що саме на ньому йшлося і яку позицію тоді зайняла Росія щодо "розвитку світової економіки”. Якщо велика вісімка розглядає питання глобального вирішення соціально-економічних проблем, то Росія зосередила своє поле зору на регіональному рівні починаючи з країн екс СРСР та екс країн-сателітів цієї "співдружності” закінчуючи країнами сьогоднішньої Європейської Спільноти.

Саме територіяльна одиниця стала для Росії Путіна пунктом відштовху і реалізації власного плану "економічного відродження” світу. Агресія на Осетію та Абхазію у 2008 році під прапором "справедливості”, "правозахисту” та "поєднання роз'єднаного народу” закінчилась "визволенням” та приєднанням до "Матері Росії”. Подальший розвиток подій відомий всім. Зрозумівши, що Захід починає діяти, щоб дати відсіч і захистити Грузію, Росія вирішує зупинитись тимчасово на досягнутому і переправляє свій подальший план дій на Україну. Пізніше кремлівська політтехнологічна машина розпочинає активну діяльність по просуванню свого кандидата в Україні на пост глави держави у 2010 році. Кремль чудово усвідомлював, що кандидат "не дозрів”, але час — гроші і його втрачати вже не було коли. Ставка була зроблена і гроші виділено. Численні каруселі та відкати по всій Україні привели Януковича на те місце на якому він був потрібний Кремлю і з умовами на яких він повинен був йому служити. Проте довірена особа відразу виявилась автокефальною і до того ж з власними амбіціями, що аж ніяк не входило в план проекту Москви. З огляду на це Кремль вирішує приборкати розгнузданого Януковича і розгортає широкомасштабну міжнародну кампанію про неспроможність України бути самостійною і успішною державою без допомоги знову ж таки "Матері Росії”. «Україна не відбулась як держава» - ось основний месидж, який Росія запопадливо нав'язує міжнародній спільноті протягом останніх шести років. Про це навіть на саміті G8 у Будапешті Путін безцеремонно заявляє своїм партнерам і звертає їх увагу на те, що саме Україна займає «большое количество исконно русских земель», чим зрештою частково розкриває свої стратегічні плани на майбутнє і власну візію на "розвиток планети” у "свому” регіоні.

Євразійський Союз. Створення ЄврАзЕсу не випадкове. Путін неодноразово висловлювався про свій намір створити мега зону вільної торгівлі починаючи від Лісабону і закінчуючи Владивостоком в рамках «нової міжнародної моделі» незважаючи навіть на наявність ЄС. Цією моделлю для Путіна став якраз ЄврАзЕс. До речі, цей проект є набагато більш амбіційним ніж символічним і яким ЄС нехтував до 7-го березня цього року. Лише вторгнення російських військ в Україну на територію АР Крим, дало зрозуміти всій міжнародній спільноті, що апетит Путіна невгасимий і що «большое количество исконно русских земель» містить в собі сенс, а не абстракцію.

Крим як початок впровадження плану Кремля на території України. Несподівана втеча довіреної особи Кремля з Києва 21 лютого, радикально спотворила плани Путіна і заствавила його діяти більш радикально і оперативно. Проте не існувало юридичних підстав для вторгнення в сусідню суверенну Україну. З другого боку Будапештський Меморандум від 1994 року де-юре перешкоджав Путіну реалізовувати силовий варіант по відношенню до України, оскільки Росія мала статус гаранта суверенітету та територіальної цілісності України. Тому потрібна була будь-яка "вагома” підстава. Політтехнологи Кремля знайшли її у "фашистах” та "неонацистах”, які через «государственный переворот» захопили Київ і йдуть з наступом на Крим, «масово убивают русских» та в "особистому” зверненні Януковича як "єдиного реального президента” України після втечі в Росію. Пізніше, після тривалої телефонної розмови зі своїм улюбленцем Путіним, канцлер Нічеччини Ангела Меркель визнає його позицію як безпідставною, злочинною та такою, яка порушує цілу низку міжнародних домовленостей, норм міжнародного права та Хартії ООН. Вкінці вона досить стривожено і у надзвичайно делікатний спосіб ствердить, що «Путін остаточно втратив контакт з реальністю».

Побоюючись особи, яка реально «втратила контакт з реальністю» і володіє атомною зброєю та заручилась підтримкою Північної Кореї та Сирії, ЄС вводить перші "санкції”, які однак не спрямовані проти самого Путіна, а лише виключно проти його оточення. Пізніше сам Путін назве їх «смішними». І справді. Ці "санкції” в пориві до основної мети — України та інших вищеперерахованих країн його не стримають. Це розуміє ЄС. Це розуміють і США. Тому й залишають двері «відчиненими для дипломатичного врегулювання кризи». Путін усвідомлює побоювання Заходу і користуючись «відчиненими для дипломатичного врегулювання кризи дверми» нагло пропонує світу свій план виходу (офіційний документ було представлено міністром МЗС РФ Лавровим) з кризи за наступними умовами:

  1. «Сильний Київ». Що стоїть за цією фразою? За цією фразою Путіна стоять його довірені люди (маріонетки), які мали б керувати "Новою Україною”, а не так звані "фашисти” та "неонацисти” з Майдану. Це означає повернення на трон Януковича&Ко у відповідності до укладених умов Угоди від 21-го лютого. В пункті «Сильний Київ» зазначено, що «содержится требование изменения правительства в Киеве в соответствии с тем видением, которое есть у Кремля». Тобто де-факто ціла Україна перетворюється зі суверенної держави на одну з областей РФ "зберігаючи” формально свій "суверенітет”. До речі, здається, що в Путіна вже є нова довірена особа в Україні для зміни Януковича. Колись він навіть в особливий спосіб виступав проти її ув'язнення і засуджував публічно рішення Януковича. «Юлия Владимировна Тимошенко, с которой мы всегда хорошо работали, у нас есть взаимное понимание», - неодноразово наголошував Путін. Тому й не дивно, що навіть посаду в.о. президента України було надано саме найблищому соратнику Юлії Тимошенко — Олександру Турчинову.

  1. «Федеративна Україна» з Конституцією, яку пишуть зараз в Москві. На основі цієї "Конституції” не поглиблюватиметься загальнонаціональна єдність, незалежність від Мокви, суверенітет та територіальна цілісність України, а незалежність від Києва того чи іншого регіону України, а можливо, відразу й декілька регіонів, які, отримавши "автономію”, почнуть приймати свої "закони” та проголошувати ті чи інші статуси, референдуми і.т.п. і, як і Крим, відходитимуть поступово в лоно "Матері Росії”.

  1. «Позаблоковість України». «Украина ни в коем случае не становится членом ЕС и НАТО» - сказано в документі. Цю ідею, до речі, на моє превелике здивування, активно почала просувати в Україні організація Дмитра Яроша «Правий Сектор».

  1. Затвердження цих вимог, як уніфікованого документа, повинне здійснитись в Києві представниками від Росії, ЄС та США. Після чого цей документ повинен бути винесеним на затвердження також Ради Безпеки ООН. Суть вловили?!

Псевдонеазлежність як остаточний перехід цілої України в склад Росії. Стисло суть цих вимог в реалі полягає і в одночасному плавному відході східно-південних областей України до Росії і у формуванні на решта частині території України маріонетного режиму, завданням якого є створити всі передумови для її безповоротнього переходу в склад Росії за Конституцією та нормами узгодженими та затвердженими в уніфікованому документі в ООН. Ось що зараз намагається зробити Росія в час "перемир'я” в Криму!

"Безпорадність” уряду та Генштабу ЗС України. Застарілий стереотип мислення типу "нам допоможуть з закордону” є не лише наївним, а й контропродуктивним. Вся ця сьогоднішня ситуація, відверто кажучи, нагадує Євромайдан. Стан справ на краще кардинально змінив лише «Правий Сектор». В протилежному випадку - «мирного протесту з танцями на Майдані» - наслідки могли би бути катастофічні. Тоді б полягла не Несебсна Сотня, а декілька Небесних Дивізій! У боротьбі зі злочинним режимом за єдину, демократичну, європейську Україну було заплачено кров'ю найвищу ціну, проте перемогу над внутрішнім ворогом було здобуто остаточно. Звичайно, що і цього могло б не бути, якби 1-го або 8-го грудня свої не називали б своїх "провокаторами” і не здавали б їх "правоохоронцям”.

Сьогоднішній транзитний уряд України зайняв позицію споглядання і необоронності, ставлячи під реальну загрозу життя українських військовослужбовців та їх родин в Криму, а також і українських громадян. Можливо це з огляду на природу своєї тимчасовості, а можливо з боязні колосальних людських втрат, адже мова йде про війну, а не про протистояння на вулиці з "правоохоронцями”.

Те, що заслуговує сьогодні нашого розуміння — це те, що незалежність ніхто нікому не дарує і свободу та демократію треба виборювати і, в даному випадку, з застосуванням зброї. Тому людські жертви тут не є виключенням. Таким є історичний досвід. Іншого не існує. Натомість чинний український уряд обрав варіант не чинити опору загарбнику і просто, без жодного пострілу, здав територію України разом з її громадянами — татарами та українцями.

Щоб нам допомогли "з-за кордону”, - треба діяти самим! Треба усвідомити, що жодна країна не надасть нам допомоги, якщо сама Україна не чинитиме опору агресору. Якщо уряд навмисно планував здати Росії Крим, то тепер повинен гарантувати безпеку та вільний вивід українського війська та громадян України з загарбаної Кремлем території, а також забезпечити їх належним житлом та працею на материковій території України. Нагадую, що в Криму лише українська спільнота числить 600.000 осіб. До цієї кількості слід додати і кримських татар та українських військових і їх сімей. Останні справді героїчно відстоюють інтереси України і залишаються вірними складеній присязі незважаючи на бездіяльність "патріотів” у владних кабінетах в Києві. Важливо попіклуватись і про українців італійського походження (італійська спільнота) в Керчі, яка завжди активно виступала проти агресії Росії на території АР Крим і відстоювала територіальну цілісність України.


Станіслав Шулинський

м. Віченца

спеціально для Інфо-правового порталу

для громадян України в Італії
Переглядів: 223 | Додав: Правознавець
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Ми не співпрацюємо з українофобними, расистськими, порнографічними, піратськими та іншими аморальними сайтами. Відповідальність за достовірність фактів, цитат та інших відомостей, у тому числі і малюнків до статтей, у розділі новин, несуть автори публікацій, що містять гіперпосилання на джерело. Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на Інформаційне агентство УНІАН, суворо забороняється. При передруку наших матеріалів посилання (для Інтернету - гіперпосилання) на italawguide.at.ua обов’язкове.
Всі права застережено © 2010-2017